До питання про сильні та слабкі місця в мейнстрімі українського дитліту: 2014 рік

30 січня 2015 року “Рейтинг критика” назвав найкращі художні книжки минулого року для дітей та підлітків від українських авторів. Результати оцінювання цих видань за спеціально розробленими критеріями виявилися такими цікавими, що було вирішено описати їх додатково.

Контент-аналіз книжок довгого списку показав вагомі здобутки цих видань: появу нових жанрів, тематик, форматів, дебюти талановитих письменників та ілюстраторів. Водночас він виявив ряд більш чи менш серйозних проблем, зокрема недостатньо переконливі образи дітей та підлітків, спрощені описи життя без відтворення його комплексності, розмиті уявлення про вікові вимоги до дитліту, брак системного підходу до редагування, часто поверхове ставлення до коректури чи додрукарської підготовки видань та ін. Одні хиби простежуються систематично, інші є ситуативними.

Називання цих набутків і вад допоможе формувати об’єктивну картину стану української дитячої літератури. Активний діалог та усвідомлення проблем усіма причетними до книгостворення буде вагомим кроком до того, щоб зробити українську дитячу книжку кращою, сучаснішою, сприятиме її популяризації в Україні та за кордоном.

Методологія

Для аналізу ми зосереджуємося на 20 книжках довгого списку “Рейтингу критика” (далі – РК). Схема формування двадцятки була такою: спершу кожен із членів журі (а це редактори та журналісти профільних видань, літературні критики та оглядачі) запропонував свою десятку найкращих, на його думку, дитячих книжок року українських авторів. У підсумку, після виключення повторів, виявилося 48 позицій. Шляхом голосування їх було скорочено до довгого списку з 20 книжок.

Такий відбір, безперечно, не гарантує рівнозначної уваги до всіх художніх видань в Україні. Проте він незумисно відтворює “мейнстрім” сучасної української дитячої літератури – книжок, що мають дещо більшу “вагу” в літературному полі, оскільки ширше розповсюджуються та покладаються на медіакампанії.

Кожна з 20 книжок довгого списку оцінювалася членами журі РК за певним набором критеріїв. Критерії стосувалися: 1) технічної вправності письменника; 2) естетичної вартості ілюстрацій; 3) актуальності вербальної та візуальної частин із погляду ідеологій; 4) якості роботи редактора/коректора/дизайнера; 5) якості поліграфічного втілення. Загалом було сформовано п’ять наборів критеріїв (п’ять анкет) відповідно до п’яти типів книжок довгого списку (поетичні/прозові книжки-картинки, книжки-картинки гібридного типу, ілюстрована проза, неілюстрована проза). Усі охочі можуть переглянути анкети та отримані бали детальніше.

За кожним із критеріїв книжці виставлявся бал від 1 до 10, де 10 – найвища оцінка. На підставі оцінок від дев’яти членів журі було виведено середній бал книжки за кожним із критеріїв. Також виводився середній бал усіх книжок по кожному пункту.

Ми усвідомлюємо, що вибірка з 20-ти книжок є замалою для формування повноцінної картини української дитячої та підліткової літератури 2014 року. Проте навіть такі дані, за браку академічної аналітики української дитячої літератури, можуть бути доволі показовими та корисними. Далі ми описуємо тенденції, які нам вдалося простежити завдяки аналізу, та наводимо приклади. Головні висновки щодо художньої якості тексту стосуватимуться прози, оскільки поезію у списку представлено лише трьома позиціями.

Структура

Вправна побудова сюжету та сюжетних ліній є елементарною, початковою вимогою до якості художнього тексту. Утім, як відомо, навіть досвідчені письменники часом “гублять” лінію того чи того персонажа, “змазують” кульмінацію або ж створюють спрощену розв’язку для складних ситуацій, не відтворюючи комплексності життя.

У пункті “Наскільки вдало автор впорався з розвитком сюжету та сюжетними лініями?” середній бал книжок довгого списку становив 7,7 із 10. Майже всі оцінки були прийнятними за окремими винятками.

Головні зауваги журі стосувалися переважно “недописаних” персонажів. Наприклад, у книжці “Куди зникло море” Мар’яни і Тараса Прохаськів одного із героїв, співачку Соню Садову, описано доволі епізодично й уже наприкінці тексту, хоча роль її ключова. Схожа ситуація з книжкою “Гарбузовий рік” Катерини Бабкіної, в якій другорядні персонажі мимоволі виявляються цікавішими за головних, але їх змальовано настільки епізодично, що читач відчуває легке розчарування й подив, коли так і не дізнається їхньої історії.

Інтрига та конфлікт

“Передусім література приносить задоволення. Спершу діти мають відкрити для себе насолоду від книжок, і вже потім стають вправними читачами”, – зазначає Барбара Кіфер, авторка класичного англомовного підручника з дитячої літератури для вищої школи “Charlotte Huck’s Children’s Literature” [1; 8]. Дитина, яка усвідомлює, що література може приносити задоволення, найчастіше стає постійним читачем, свідчить соціологічне дослідження Scholastic. Сьогодні, коли вибір мультимедійних розваг є дуже великим, зацікавити дитину читанням складніше. Критики та дослідники зазначають, що світова дитяча література адаптовується до нових читацьких очікувань, зокрема стаючи динамічнішою та компактнішою за стилем.

За цих умов захопливий сюжет, вправно збудована інтрига в дитячій книжці стають іще важливішими. Але йдеться не тільки про “подієву” динаміку, яка є важливою рівно настільки, наскільки відповідає авторському задуму. Першочерговим є створення конфлікту, емоційного, внутрішнього напруження. Відомо, що чи не найголовнішим “інструментом”, що тримає увагу читача-дитини, є емпатія – співпереживання, яке викликається впізнаванням себе в тексті, в якому світ описано комплексно, неспрощено, схоже до реального світу дитини. Досвідчені письменники та ілюстратори дитячих книжок намагаються створювати персонажів та конфлікти так, щоб ті породжували емоційні відповіді широкого спектру. Якщо це не вдається, книжка “не зачіпає”.

Одне із запитань в анкетах для прози звучало так: “Наскільки сюжет є цікавим (наскільки вдало створено інтригу)?” Середній бал книжок довгого списку становив 7,3 з 10. Це досить невисока оцінка для такого важливого фактора. Найвищого балу (10) не отримала жодна з 15-ти прозових книжок. Дев’ятки отримали дві книжки (13%): “Душниця” Володимира Арєнєва та “Казки лірника Сашка” Олександра Власюка. Вісімки становили 27%, сімки – 47%, шістки – 7%, п’ятірки – 7%.

На думку журі, не всім авторам вдалося створити по-справжньому захопливі сюжети. Досить часто на заваді стає нежиттєздатний конфлікт: проблеми в книжці здаються доволі поверховими або ж надуманими, не пробуджують читацької емпатії. “Не надто кумедне нагромадження нісенітниць, сумбуру і бутафорії та доволі поверховий гумор, за якими не ховається поважної глибини та персонажів, за яких хочеться вболівати”, – читаємо в коментарі журі до доволі очікуваної книжки «Чудове чудовисько і Погане Поганисько» Олександра Дерманського.

Водночас тішить, що окремим письменникам вдалося створити по-справжньому вдалу внутрішню напругу, яка тримає читацьку увагу. Серед позитивних прикладів можна назвати “Душницю” В. Арєнєва, «Мені не потрапити до книги рекордів Гіннеса» Оксани Лущевської.

Авторський голос

У пункті “Наскільки вдалим є стиль розповіді/оповіді?” середній бал прозових книжок довгого списку становив 7,5.

Стиль більшості авторів отримав оцінки 8 і 7 балів. Лише дві книжки (13%) отримали високі оцінки 10 і 9 балів. Це “Вечірні крамниці вулиці Волоської” Галини Ткачук та “Казки лірника Сашка” Олександра Власюка відповідно. Чотири книжки (27%) було оцінено порівняно низько – 6 балів. Три шістки з чотирьох – у дебютантів, що можна пояснити їхньою недосвідченістю. Для прикладу, письменницький дебют ілюстраторів Романи Романишин та Андрія Лесіва, книжка “Зірки і макові зернята”, приємно вирізняючись багатьма аспектами, отримала не надто схвальний відгук журі щодо стилю: “В українському контексті книжка вразила оригінальністю та новаторством підходу до ілюстрацій та дизайну. Суттєвою вадою можна вважати емоційну одноманітність героїні на ілюстраціях. Текст книжки-картинки також не вирізняється віртуозністю, редакторська робота недосконала”.

Контент-аналіз засвідчує, що найбільш складно авторам було впоратися з розповіддю від першої особи (оповіддю). Щоб створити достовірного оповідача-дитину чи підлітка, потрібно врахувати максимум психологічних, вікових, мовних та історичних особливостей. Не всім авторам це вдається. Нерідко крізь дитячий чи підлітковий голос оповідача “пробивається” неприродний голос автора іншого покоління, досвіду та світогляду.

Для прикладу, авторка повісті “Як я руйнувала імперію” Зірка Мензатюк вкладає в уста своєї оповідачки-підлітка такий психологічно сумнівний опис: “Хлопець наспіх попрощався. – Тримайся, чуєш! – крикнула я наостанок. Уже з кабіни він помахав рукою. У кузов автомобіля посипалося збіжжя. Комбайн рушив, загрібаючи колосся. Вусатий ячмінь мовби ставав навколішки: на нього грізною силою наступав смаглявий чотирнадцятилітній бог. Тож ячмінь вклякав перед ним і кланявся, вклякав і кланявся…” [7; 191].

Персонажі

Психологічна переконливість персонажів – свідчення рівня майстерності письменника. Щоб створити переконливого героя, автор дитячої чи підліткової прози має врахувати якомога більше психологічних, мовних, поведінкових особливостей із огляду на вік та на відповідний історичний контекст, показати персонажа в розвитку, у психологічному “русі”.

Одне із запитань в анкетах для прози звучало так: “Наскільки вдало авторові вдається показати розвиток і зміни персонажів?”. Середній бал книжок у цьому пункті становив 7,1. Це невисока оцінка загальної картини. Жодна з книжок не отримала 10 балів. Лише дві книжки (13%) отримали оцінки 9 балів – “Душниця” В. Арєнєва” та “Мені не потрапити до Книги рекордів Гіннеса” О. Лущевської. Більшість книжок мають 7, деякі – 8 балів. Порівняно низькі оцінки 6 і 5 балів отримали чотири видання (27%).

У книжках, що отримали невисокі оцінки, персонажі залишаються доволі статичними, вони не змінюються та не розвиваються попри новий досвід та перипетії, що трапляються на їхньому шляху.

Важливою складовою психологічної переконливості персонажів є природна мова. Герої-діти та підлітки, які спілкуються невластивою їм мовою – занадто “дорослою”, занадто книжною, занадто архаїчною тощо – не викликають довіри в читача.

У пункті “Наскільки лексично та стилістично природною є мова персонажів?” середній бал для книжок із діалогами становив 7,6. Більшість книжок отримала оцінку 8. Високі оцінки 10 і 9 балів мають три книжки: “Вечірні крамниці вулиці Волоської” Г. Ткачук, “Куди зникло море” М. і Т. Прохаськів та “Казки лірника Сашка” О. Власюка. Чотири книжки (27%) мають порівняно низькі бали (6 і 5). Три низькі оцінки з чотирьох – у дебютантів.

Як засвідчує аналіз, часом письменники вкладають в уста дітей і підлітків анахронізми або ж фрази, що з погляду психології розвитку є нонсенсом. “Мамо, я знаю! Мені потрібно надихнутися природою. Як Іван Франко! Він написав цілу збірку “Зів’яле листя”, то й мені теж потрібне листя. Жмуток перший, жмуток другий… Я вдихатиму аромат – і муза прийде до мене!” – говорить малий герой “Ой, лише, або З чим їдять вундеркіндів” Валентини Захабури [2; 119].

Естетичний рівень ілюстрацій

Якісні ілюстрації в дитячих книжках – це запорука доброго смаку не лише в дітей, але й у дорослих. Тож приємно було відзначити, що один із найвищих середніх балів (8,3 з 10) набрав пункт «Оцініть естетичний рівень ілюстрацій». Більшість оцінок – дев’ятки, й лише окремі книжки отримали низькі чи дуже низькі бали. Отож, як видавці, так і художники загалом відповідально ставляться до ілюстрування дитячих книжок. Цілком логічно, адже дитяча книжка приваблює покупця насамперед обкладинкою та ілюстрацією, тоді як текстовий бік видання при поході у книгарню – це в ліпшому разі репутація автора (в інших випадках – довіра до видавництва чи редактора) або ж побіжно вихоплені фрази, вірші.

При максимально вільній інтерпретації авторських текстів художникам, як правило, вдалося втримати баланс між текстом та ілюстрацією. У пунктах «Наскільки ілюстраторові вдалося передати характери, емоційні стани та/або атмосферу?», а також «Наскільки ілюстраторові вдалося уникнути небажаних суперечностей малюнків із текстом?» ілюстровані книжки отримали середній бал 8,13 та 8,66 відповідно. Утім, скажімо, образ головного персонажа «Зірок і макових зернят» Романи Романишин та Андрія Лесіва – дівчинки Дори, яка вчилася рахувати, – хибував на беземоційність. Та сама проблема стосується персонажів книжки «Куди зникло море» Тараса Прохаська і Мар’яни Прохасько.

Порівняно з минулими роками суттєво поповнилися ряди художників-ілюстраторів дитячих книжок. Отак, частину книжок довгого списку РК оформляли молоді художники, нерідко нещодавні випускники профільних вишів. Деякі з них, як-от Поліна Дорошенко, Анастасія Стефурак, починали з неординарних авторських проектів та артбуків. Свіжі, сміливі ілюстрації з’явилися в українських дитячих книжках і завдяки Віолетті Борігард, Мар’яні Прохасько, Юлії Пилипчатіній, Христині Стринадюк, Інокентію Коршунову, Дмитру Кузьменку (Кузьку Кузякіну). А лауреати європейських премій Романа Романишин та Андрій Лесів (творча студія «Аґрафка») за відносно короткий термін (їхній дебютний проект у сфері дитліту – «Рукавичка» – з’явився восени 2010 року як арткнига, і лише за рік знайшов видавця) й зовсім зуміли змінити уявлення видавців і читачів про «неформат» у сфері дитячої книжки. Дві їхні роботи потрапили до каталогів «Білі круки», ще дві відзначено преміями BolognaRagazzi (вже в лютому 2015-го «Війна, що змінила Рондо» отримала спеціальну відзнаку в категорії «Нові обрії»). Чотири, видані лише 2014 року, було відзначено РК, з них «Антоміми» ввійшли в топ-10.

Якщо тексти для дітей іще переважно пишуться за класичними зразками, у них менше експериментів і грайливості (зокрема у прозових), панують переважно традиційні жанри й манери письма, то в ілюстрації помітно бурхливе оновлення – з’являються нові тенденції, розвиваються нові жанри (книжки-картинки, книжки одного вірша) або переосмислюються старі (книжки-концепти), використовуються нові техніки, відчувається тяга до експерименту. Завдяки новим іменам у дитячій ілюстрації поступово оновлюється «канон» і підходи до оформлення дитячих книжок, помітно більше інтерактивності, грайливості, художники нерідко відходять від буквального ілюстрування тексту і стають повноправними співтворцями книжки. Саме тому для ілюстрованих видань журі РК відводило рівнозначну кількість балів на текст та ілюстрування. Слід визнати, що часто видання, що мали ті чи інші вади в текстовій частині, у результаті набирали більше балів за рахунок ілюстрації («Казки Лірника Сашка» з ілюстраціями Інокентія Коршунова, «Дракони, вперед!» Катерини Штанко, «Куди зникло море» з малюнками Мар’яни Прохасько, «Гарбузовий рік» із ілюстраціями Юлії Пилипчатіної, «Ой, Лише, або З чим їдять вундеркіндів?» із ілюстраціями Катерини Слонової). І навпаки: великі й ґрунтовні роботи з текстом опускалися в рейтингу через менш добросовісно виконані ілюстрації («Вечірні крамниці вулиці Волоської» з ілюстраціями Наталі Пастушенко, «Лісом, небом, водою. Інженер» Сергія Оксеника з малюнками Юлії Войтенко).

Моралізування

Моралізаторство називають однією з найбільших вад дитячої та підліткової літератури. Юні читачі потребують діалогу на рівних – книжок, у яких можуть побачити схожість із собою, своїми думками, бажаннями, позитивним і негативним досвідом. Зверхній, повчальний тон може ображати дитину чи підлітка не менше, ніж дорослого читача, та відваджувати його від читання, тому вкрай важливо уникати його у книжках.

У пункті “Наскільки вдало автор уникає моралізування та менторського тону?” середній бал книжок довгого списку становив 7,7 (за цим критерієм не оцінювалися книжки-концепти та поетичні книжки-картинки). Загалом у розподілі балів спостерігався певний розрив між книжками з дуже високими (47%) та доволі низькими оцінками (33%). Це може вказувати на те, що повчальний тон у книжках одними авторами усвідомлюється як небажаний, іншими ж допускається свідомо.

Вияви повчального тону у книжках 20-ки варіюються від легких інтонацій до готових висновків. “То Комбінезон балакав доброю українською, то раптом переходив на калічний суржик, то знову повертався до української. Грається, зрозумів він. Грається, як кішка з мишкою. Не відпустить. Вірити не можна. Не можна вірити людині, яка змінює мови, як шкарпетки”, – читаємо в “Інженері” Сергія Оксеника [3; 77].

Повчальний патріотичний пафос є визначальним для повісті “Як я руйнувала імперію” Зірки Мензатюк, а в романі “Перемагаючи долю” Олександра Зубченка до шароварного патріотизму додається ще й пафос православний: “Петко припадав до Юрка і ділився своєю радістю: він, нарешті, серед своїх і вже був у похідній церкві, де сповідався, позбувся гріха потурчення та повернувся до православної віри, хоча в душі ніколи її не зрікався. Хоч хлопці й молилися разом з бусурманами, та серце було далеко від тієї молитви, бо в ньому лунали слова молитви християнської. Може, тому і вдалося їм повернутися до братів по вірі, що залишились вірними у душі Христові, потерпаючи від душевної муки серед чужинців” [4; 255].

Упередження та стереотипи

Література відіграє важливу роль у соціалізації дитини, транслюючи моделі поведінки в суспільстві. Дослідження показують, що дитячі книжки, які відтворюють упередження та стереотипи щодо етносу, статі, класу чи вікової генерації, посилюють засвоєння дітьми стереотипних, упереджених поглядів [5; 757]. Саме тому надзвичайно важливим є критичне прочитання дитячих книжок у даному контексті. Щобільше, нерозважність щодо сексизму, расизму, ксенофобії тощо у книжках не сприятиме популяризації української дитячої літератури за кордоном, адже редакційна політика багатьох світових видавництв є досить суворою щодо цих питань.

Одне із запитань в анкетах було сформульовано так: “Наскільки вдало письменнику вдається передати культурну ідентичність персонажів (етнос, клас, гендер тощо), життя цих культур та уникнути при цьому упереджень і стереотипів?” Середній бал книжок довгого списку в цьому пункті становив 7,25 з 10. Чотири книжки з 20-ти отримали низькі бали (4 і 5), жодна книжка не отримала 10 балів.

У пункті “Наскільки вдало ілюстраторові вдається передати культурну ідентичність персонажів (етнос, клас, гендер тощо), життя цих культур та уникнути при цьому упереджень і стереотипів?” середній бал ілюстрованих книжок становив 7,94.

Загалом ситуацію щодо упереджень та стереотипів в аналізованих текстах та ілюстраціях можна схарактеризувати як доволі тривожну. Більшість авторів, незалежно від генерації чи статі, не відрефлексовують сексистських чи ксенофобських конструктів у власних текстах. Наприклад, у повісті Каті Штанко “Дракони, вперед!” жіночі персонажі доволі одноманітні: зосереджені на пошуках чоловіка, хатнього затишку і виховання дітей. Патріархальний жіночий образ доповнено емоційною експресивністю (у патріархальних уявленнях протиставлення “раціональний – емоційний” є одним із синонімів опозиції “чоловічий – жіночий”).

У повісті Сергія Оксеника “Інженер” (заключна частина фантастичної трилогії “Лісом, небом, водою”) досить стереотипними є як жіночі, так і чоловічі образи. Вони так само написані за патріархальними канонами. Сферою жінок є хатнє господарство, цілительство, пологи; сферою чоловіків – захист від ворогів, ремесло. Чоловіки також позбавлені права на емоційне переживання невдачі: “Той разок душив горло, хотілося навіть заплакати, однак Миша був чоловіком. Не жінкою і не дитиною. А чоловіком. Він не заплакав. Жодної сльозинки не зронив” [3; 105].

“Казки лірника Сашка” написано як стилізації в дусі “Сорочинського ярмарку”, “Мертвецького Великодня” та подібних текстів XIX століття. Утриматися від архаїчних образів та стереотипів тут практично неможливо – вони, можна сказати, перетворюються на жанрову ознаку.“Тю, дурню, навіщо козакові жінка? З нею треба возиться-носиться, грошей та клопоту треба, а що крику та сліз від них! Тьху просто!” – кажуть друзі героєві “Казки про те, як козак із відьмою одружився” [6; 19]. У цій же книжці бачимо стереотипний образ жида-корчмаря.

Єдина жіноча пара антонімів у книжці “Антоміми” Романи Романишин та Андрія Лесіва – пара “худа-гладка”:

900
Шаблонні образи “чесних бідних українців” та “багатих гнобителів-поляків” трапляються в романі “Перемагаючи долю” Олександра Зубченка. Стереотипні образи українців бачимо в ілюстраціях Христини Стринадюк до книжки “За руку з черепахою / Івасик, Ісусик і Марічка” Василя Карп’юка, у повісті “Як я руйнувала імперію” Зірки Мензатюк, у романі Олександра Зубченка та Сергія Оксеника.

Фактично, контент-аналіз підтвердив тезу, що питання стереотипів та упереджень у дитячих текстах далеко не завжди усвідомлюється авторами, ілюстраторами, редакторами та  видавцями як одне з першочергових, йому не приділяється належної уваги.

Відповідність віковій категорії

Одним із важливих показників успішності дитячої чи підліткової книжки є її вікова адекватність. Не секрет, що українські видавництва не завжди дають прийнятні вікові рекомендації на сторінках свого продукту. Як показує аналіз, найчастіше проблема виникає через незбалансованість самого тексту. Наприклад, інтерпретація конфлікту в оповіданні чи повісті може бути спрощеною, розрахованою на молодших читачів, а стилістика при цьому виявляється доволі складною. У такому випадку текст стає нечитомим для молодшої читацької групи, але виявляється вже нецікавим для старшої. Інший випадок – неправильний підбір ілюстрацій. Наприклад, складні, перенасичені малюнки ще не сприймаються найменшими читачами. Водночас спрощені, невиразні малюнки не будуть цікаві дітям старшого віку. Питання відповідності тексту та ілюстрацій віковим вимогам потребує особливої уваги. Адже незбалансована книжка може негативно, а інколи й катастрофічно вплинути на подальше бажання дитини читати.

В оцінках “Наскільки лексика, синтаксис, обсяг тексту відповідають віковій категорії?” та “Наскільки ілюстрації відповідають віковій категорії?” середні бали книжок довгого списку були досить високими й становили 8,3 та 8,1 відповідно. Кілька книжок проявили яскраві симптоми невідповідального вікування.

Проблеми неточних вікових рекомендацій спіткали більшість книжок “Видавництва Старого Лева”, які потрапили до довгого списку. Тематично та стилістично складний “Гарбузовий рік” Катерини Бабкіної пропонується дітям 6-8 років – тобто так званим перехідним читачам, які тільки-но почали читати самі та потребують дуже простого викладу й невеликих обсягів. Добрі, настроєві ілюстрації справді цілком годяться для наймолодших школярів (9 балів за відповідність). Але текст можна рекомендувати для вказаного віку (6-8) хіба щоб читати й проговорювати разом із батьками, але аж ніяк не для самостійного читання. Наша рекомендація – 9-10 років, і відповідна зміна формату видання й ілюстрацій. Можна висловити здогад, що колізія виникла через ніби-то призначений малечі прийом олюднення персонажів-тварин та рослин. Утім, поетична насиченість тексту є більш прийнятною для старшого читача.

Недооціненими “Видавництвом Старого Лева”, але вже в інший бік вікової шкали, стали також “Антоміми” та “Прислів’я українські”, які ми рекомендуємо для читачів “3+” (це підтверджує і практика читання цих видань із дітьми на заходах порталу “BaraBooka. Простір української дитячої книги”).

Зробленим відповідно до вікових вимог можна назвати текст “Вечірні крамниці вулиці Волоської” Галини Ткачук та видавництва “Темпора” (9 балів за відповідність). Щобільше, казкову повістину з однаковою цікавістю читатиме як читач 9-10 років, так і старший. Однак ілюстрації (7 балів за відповідність) такі невиразні, що цільова аудиторія просто не помітить видання.

У контексті вікових рекомендацій не можна не посумувати щодо одного з найбільш очікуваних видань року – завершення фантастиної трилогії Сергія Оксеника “Лісом, небом, водою” (в-во “Смолоскип”). Якщо читачі перших двох томів – молодші підлітки, то з вікуванням третього, “Інженера”, сталося щось таке ж несподівано химерне, як і описаний постапокаліптичний світ роману. Жанровий синкретизм викликав “дорослий” дух “виробничо-шпигунського роману”, який потяг за собою зміну цільової аудиторії. Цей справді вагомий для сучасної української дитячої літератури текст у жодному разі не можна розглядати як «тимчасовий» чи “трендовий”. Ми віримо, що він гідний залишатися актуальним довше. Тож до завершення історії слід було поставится із розумінням, що для юного читача перехід від казки перших двох томів до розповідей про тяжке сімейне життя і кар’єру дорослого чоловіка може даватися важко. Очевидно, що саме через цю суттєву хибу “Інженер” не увійшов до фінальної десятки РК. Щоправда, це не завадило книжці стати першою в номінації книжок для підлітків конкурсу “Книжка року – 2014”. Ми ж відзначили в цій віковій категорії “Душницю” Володимира Арєнєва (по 9 балів за вікову відповідність тексту та ілюстарацій). Такою ж високою була оцінка вікової відповідності поетичної книжки для найменших – “Про кита” Оксани Лущевської.

Робота коректора

Середній бал книжок довгого списку за роботу коректора становив 8,25. До цієї оцінки може бути двозначне ставлення: з одного боку, вона порівняно висока, з іншого – йдеться про такий важливий аспект, як помилки в дитячих книжках. В ідеалі їх не повинно бути взагалі, і будь-яка оцінка нижче 10 балів може вважатися неприйнятною.

Майже всі видання малого обсягу – книжки-картинки, поетичні книжи – мають 9 і 10 балів за коректуру. Складніша ситуація склалася з прозою більшого обсягу. Тут є як високі, так і низькі оцінки.

Поза сумнівами, найвідповідальніше до редагування та коректури ставляться у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Книжки «Чудове чудовисько і Погане Поганисько» Олександра Дерманського та «Дракони, вперед!» Каті Штанко мають по 9 балів. У книжок “Видавництва Старого Лева” результати різні: як дев’ятки, так і сімки. Інші видавництва,  представлені однією книжкою, отримували і високі, і низькі бали.

Дизайн

Дизайн видання оцінювався від ілюстрацій окремо, оскільки не лише вони створюють образ книжки. Хороший дизайн – це, безумовно, і естетика ілюстрацій, що робить книжку привабливою для дитини й розвиває її візуальну культуру, і функціональність: зручність і безпечність при читанні, логічність і зрозумілість авторського й художнього задуму.

Дизайн у дитліті складніший у втіленні за дизайн книжки для дорослих, оскільки мусить брати до уваги специфіку дитячої аудиторії різного віку. Читач не повинен вдивлятися у дрібний «бриліантовий» чи «діамантовий» набір тексту, надміру акцидентний шрифт заголовків, чи шукати, якої частини тексту стосується ілюстрація. Частину вимог і рекомендацій до дизайну прописано в держстандартах, частина – це здоровий глузд видавців.

На прикладі довгого списку складно навести приклад поганого дизайну і виокремити симптоматичні його вади – переважна більшість книжок направду продумана, але на першому етапі особистого відбору на основі цього критерію відсіялася надзвичайно велика кількість книжок. Переважно зауваження стосувалися читомості шрифтів та відповідності оформлення віковій аудиторії.

Середній бал за дизайн становив 8,5. Переважно всі книжки отримали добрі чи дуже добрі бали за окремим винятками. Найнижчий бал із першої десятки книжок РК  (7 з 10), попри високі оцінки за іншими критеріями, отримала книжка Г. Ткачук «Вечірні крамниці вулиці Волоської» (видавництво «Темпора»): «Книжку псує підхід до макетування: строката верстка, що не інтегрує ілюстрації в текст, а руйнує його архітектоніку. Невиразна обкладинка робить хорошу книжку непомітною серед інших, гірших взірців літератури» – йдеться в коментарі експертів.

Поліграфія

Поліграфія видання є надзвичайно важливим показником, який не лише «продає» книжку, але й робить її безпечною для дитини. Використання якісних друкарських матеріалів (пеперів, фарб, лаку, клею тощо), що відповідають санітарно-гігієнічним нормам для різних категорій дитячих видань, та адекватних способів матеріального втілення книжки є надзвичанйно витратним. Тому в умовах кризи варто особливо уважно поставитися до вибору дитячої книжки.

У пункті “Оцініть поліграфічне втілення книжки” середній бал становив 8,9. Загалом майже всі книжки отримали високі бали. Нижчі оцінки отримали книжки, в яких видавець пішов на здешевлення друку, наприклад, за рахунок тоншого паперу.

З іншого боку, трапляються випадки поліграфії, що за умови дешевого друку і матеріалів загалом відповідають віковим вимогам, але суттєво програють естетично. Проте саме ці видання заповнюють нішу «доступної книжки» і мають великі шанси на увагу читача завдяки низьким цінам. За книжки, для яких видавці пішли на таке здешевлення друку, члени жюрі не надто занижували бали. Наприклад, книжка Галини Рис «Намалюй мене пташкою» (видавництво «Discursus») за поліграфічне відтворення отримала 8 з 10 можливих балів, хоч і втрачає свій товарний вигляд, якщо носити її з собою в сумці.

До цієї ж категорії можна зарахувати і вже згадувану книжку Г. Ткачук «Вечірні крамниці вулиці Волоської» (видавництво «Темпора»). Книжка справді має привабливу ціну, проте може трапитися ось така прикрість:

Ткачук
Проте найсуттєвішою поліграфічною вадою навіть під час нашого аналізу виявилася невідповідність передачі кольору на друці. Таким грішать навіть досвідчені видавці. До речі, єдиною вадою книжки, що очолила РК (О. Лущевська «Про кита», ВСЛ), журі назвало саме кольоропередачу, що була дещо тьмяною, порівняно з пропонованим кольоровим рішенням художниці Віолетти Борігард (журі мало змогу порівняти книжки з електронними макетами). Таку проблему мають 80% усіх проаналізованих нами ілюстрованих повноколірних видань. Це свідчить про низький рівень додрукарської підготовки, куди не входить робота кольорокоректора, або ж про неефективну комунікацію між друкарями та видавцями. Іншою проблемою є фаховий рівень (або просто безвідповідальність) дизайнерів та працівників друкарень, які не завжди можуть адаптувати макет відповідно до способу друку та особливостей друкарського устаткування.

Висновки

Результати аналізу книжок у межах “Рейтингу критика” дають підстави говорити як про вагомі здобутки, так і про окремі вади українських дитячих і підліткових книжок 2014 року.

Насамперед потрібно констатувати, що українська художня література для дітей та підлітків, яка ще не так давно перебувала в жанровій і стилістичній стагнації, почала успішно апробовувати нові жанри та формати. 2014 року ми мали якісні, сучасні зразки книжок-картинок (“Зірки і макові зернята”, “Антоміми”, “Прислів’я українські”, “Скільки?”). Деякі з них здобули українські та міжнародні відзнаки. Почали виходити друком книжки-концепти (“Лічилка”, “Кольори” творчої майстерні “Аграфка”) та книжки-картинки одного вірша (“Скільки?”) високого естетичного рівня.

Активно розвивалася проза для читацьких груп 3-10 років; оновлювалися теми, стилі та проблематика в текстах для старших читачів 10-12 і 12-14 років (“Мені не потрапити до Книги рекордів Гіннеса”, “Інженер”, “Душниця”). Провідні видавці не шкодували зусиль і коштів для якісного дизайну та поліграфії, окремі видавці значно поліпшували свій продукт, виходили на новий рівень (“Зелений пес”, “Братське”).

Дебютували талановиті автори та ілюстратори (Анастасія Стефурак, Христина Стринадюк, Валентина Захабура та ін.); з’явилися нові видавництва (“Фонтан казок”) або ж окремі “дорослі” видавці почали публікувати підліткову літературу (Видавничий дім “Києво-Могилянська Академія”, Discursus). Усе це – очевидні успіхи українського книговидання для дітей.

Водночас аналіз дозволив виявити й вади українських дитячих і підліткових книжок. Робота над ними дозволить зробити українську дитячу книжку кращою, сучаснішою, більш популярною в Україні та конкурентноспроможною за її межами.

Найбільше уваги потребують такі систематичні хиби, як недостатня психологічна переконливість персонажів. Авторам не завадить скрупульозніше вивчати поведінку, мову та психологію реальних дітей, а також описувати дитячий чи підлітковий світ комплексно, усвідомлюючи його складність.

Окремої розмови потребує проблема етнічних, гендерних, класових та поколіннєвих упереджень у текстах та ілюстраціях. Автори та ілюстратори, а за ними й редактори як наступна “інстанція” на шляху книжки до читача, не приділяють достатньої уваги цьому питанню. Така легковажність робить українську дитячу книжку неприйнятною для західного ринку зокрема.

З досвідом, особливо з активним та наполегливим вивченням найкращих сучасних світових практик письма та книговидання для дітей, письменники та редактори зможуть зробити тексти вправнішими, віртуознішими та цікавішими, позбавляться моралізування та неприродних голосів. Найперший і головний крок – усвідомити потребу такої самоосвіти.

Важливим аспектом є також удосконалення професійних навичок ілюстраторів. Самої художньої майстерності недостатньо. Ілюстратор має добре розуміти вікові вимоги до ілюстрацій, знатися на сучасних форматах дитячих книжок. Багатьом видавництвам не завадило б заручитися підтримкою кваліфікованих контент-редакторів.

Недостатнє знайомство з віковими вимогами до формату, обсягу, стилю, проблематики, ілюстрацій та дизайну є загальною проблемою багатьох авторів та видавництв. Безперечно, текстам також бракує сумлінної роботи коректорів, а в окремих випадках – належної додрукарської підготовки.

Загалом можна сказати, що дитячим книжкам українських авторів бракує командної роботи. Кожен письменник та ілюстратор потребує кваліфікованого читача із сучасним баченням дитячої книжки, який вкаже на хиби та допоможе покращити текст. Очевидно, що автори не знаходять таких читачів у редакторах видавництв за окремими приємними винятками, або ж не дослухаються до їхніх порад.

Загальновідомо, що якісна дитяча книжка – феномен суспільств із сформованим середнім класом. Україні за складних економічних умов, нерозвиненого ринку, низької купівельної спроможності населення доведеться доволі довго миритися з економією багатьох, особливо регіональних, видавців на дизайні чи друці. Але є речі, які мусять та можуть бути виправлені навіть без додаткових витрат. Це речі іншої площини – ідеологічні, світоглядні. Тут потрібно донести до письменників, ілюстраторів та редакторів думку, як писати чи малювати вже не актуально, і як варто писати чи малювати, аби бути цікавим сучасному читачеві.

Література

  1. Barbara Z. Kiefer. Charlotte Huck’s Children’s Literature, 10th ed. (New York: McGraw-Hill, 2010).
  2. Валентина Захабура. Ой, лише, або З чим їдять вундеркіндів? – К.: Санченко: Електрокнига, 2014 – 158 с.
  3. Сергій Оксеник. Лісом, небом, водою. Інженер. – Київ : Смолоскип, 2014. – 340 с.
  4. Зубченко О. Перемагаючи долю. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2014. – 560 с.
  5. Mykol C. Hamilton, David Anderson, Michelle Broaddus, Kate Young. Gender Stereotyping and Under-representation of Female Characters in 200 Popular Children’s Books: A Twenty-first Century Update. Sex Roles, 55, 757-765.
  6. Власюк О. Казки лірника Сашка. – К.: Зелений пес, 2014. – 72 с.
  7. Мензатюк З. Як я руйнувала імперію. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2014. – 272 с.

Автори: Валентина Вздульська, Ірина Батуревич, Ольга Купріян, Тетяна Щербаченко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *